Урочистості даному заходу додає не тільки відзначення його на загальнодержавному рівні, а й те, що участь в святкуванні, які пройдуть в Києві з 25 по 30 липня, візьмуть Вселенський патріарх Варфоломій І (до речі, прибуває вперше до України за всю історію нашої держави), патріарх Російської православної Церкви Алексій ІІ та предстоятелі інших помісних православних церков.
В умовах становлення та розвитку української держави Церква має вирішувати одне з головних завдань на шляху до консолідації суспільства для розбудови міцної держави – духовне виховання населення. Однак, нажаль, слід констатувати, що вітчизняне православ’я, яке представлене конфесіями УПЦ, УПЦ КП, УАПЦ та УГКЦ, лише відображає біполярне розділення українського суспільства на так званий Захід та Схід. Більш того, існуючий розкол, негативно відбивається на життєдіяльності не тільки Церкви, а й на авторитеті держави взагалі. Складається враження, що ідея єдності вітчизняного православ’я являється більш утопічною ніж реальною.
В минулому році відбулася знакова подія світового православ’я – об’єднання частин Російської православної церкви (приєднання Закордонної православної церкви). Зовсім недавно Московська патріархія та Російська православна Церква Закордоном перебували між собою у напружених відносинах, оголошували одна одну «розкольниками», «безблагодатними», позбавленими сану. Однак, усвідомивши те, що минулі непорозуміння і взаємні звинувачення не повинні визначати майбутнє, керівникам вказаних конфесій вдалося подолати розділення.
Сторони, які протягом десятиліть називали одна одну «розколом», врешті-решт визнали, що насправді це був не розкол, як він визначений у канонічних правилах, а юрисдикційне розділення, обумовлене обставинами часу. Переконаний, що і в Українській православній церкві має місце не розкол, а саме юрисдикційне розділення. Тому приклад розв’язання проблеми розділення в Російській Церкві повинен бути повчальним і для Церкви Української.
Нинішньому ж станові розділеної та ослабленої Української православної Церкви радіють лише ті, хто бореться проти Православ’я та Церкви. Якщо цей стан продовжуватиметься, то в Україні й надалі будуть поширюватись аморальність, бездуховність, процвітатимуть новітні релігійні секти та культи. Відповідальність за це ляже на тих, хто не хотів, щоб Українська церква стала єдиною.
Народна мудрість говорить: хто бажає, той шукає можливості, а хто не бажає – той шукає виправдання. Ніхто поза межами України не зможе вирішити її церковних питань, якщо цього не зробить сама Українська Церква. Тому церковним ієрархам нашої держави необхідно шукати можливість розпочати діалог на шляху до подолання розколу вітчизняного православ’я, а не шукати виправдань, чому цього не можна зробити.
Відзначення в Україні 1020-річчя хрещення Київської Русі за участю керівників «світового православ’я» є реальною нагодою для «ворогуючих» гілок вітчизняного православ’я розпочати такий необхідний для подолання розколу діалог. Більш того, керівники вітчизняних православних конфесій неодноразово наголошували на позитивному моменті створення в Україні Єдиної помісної православної церкви.
Хочеться сподіватися, що урочисті заходи з нагоди 1020-річчя хрещення Київської Русі і така знакова подія, як приїзд Вселенського патріарха, обов’язково покладуть початок процесу об’єднання ворогуючих православних конфесій та створення такої необхідної для України Єдиної незалежної православної Церкви.